Від друкарських машинок до сенсорних екранів: коротка історія того, як ми друкуємо

Щоразу, коли ви натискаєте клавішу, ви використовуєте жест, сформований приблизно ста п'ятдесятьма роками невеликих практичних компромісів, більшість з яких були зроблені людьми, які вирішували проблеми, яких більше не існує. Історія друку — це насправді історія машин, які змінювалися набагато швидше, ніж звички, які вони створили.

Перша комерційно успішна друкарська машинка, Sholes and Glidden 1874 року, була механічним дивом і справжньою загрозою для швидкого друку. Її друкарські планки піднімалися, щоб вдарити по паперу з-під циліндра, який друкар навіть не міг бачити, тому застрягання були звичайним явищем і невидимим, поки чорнило вже не розмазалося всюди. Розташування клавіш QWERTY, яке виникло навколо нього, якою б не була його первісна мотивація, залишилося, тому що його навчали в ранніх школах друку, і як тільки критична маса друкарів дізналася про нього, жодне конкуруюче розташування клавіш не могло отримати достатнього поширення, щоб мати значення. Це один із найперших і найяскравіших прикладів того, як технологічний стандарт перемагає завдяки імпульсу, а не перевагам.

Друкарські машинки залишалися механічними майже століття, і друкарі розвивали реальну фізичну силу, щоб натискати клавіші достатньо сильно, щоб прокреслювати кілька копій одночасно. Перехід на електричні друкарські машинки в середині ХХ століття, і зокрема Selectric від IBM, замінив окремі хитні друкарські планки однією обертовою кулькою, що нарешті зменшило застрягання та дозволило друкарям працювати швидше, не борючись з механікою машини. Вперше обмежувальним фактором швидкості друку була переважно людина, а не апаратне забезпечення.

Справжній прорив стався з текстовими процесорами, а потім з персональними комп'ютерами в 1970-х і 80-х роках, які повністю відокремили друкування від паперу. Раптом помилка перестала бути плямою, з якою можна жити, або сторінкою, яку потрібно передрукувати, а стала одним пробілом від зникнення. Це змінило психологію друку так само сильно, як і технологію друку: ранніх друкарів навчали бути надзвичайно обережними, оскільки помилки були дорогими, тоді як друкарі комп'ютерної ери могли обґрунтовано обміняти певну точність на швидкість, оскільки виправлення стало майже безкоштовним. Самі клавіатури зберігали ту саму розкладку QWERTY протягом усього цього переходу, столітній компроміс, що тихо йшов на абсолютно нових машинах.

Потім з'явилися сенсорні екрани, і вперше за понад століття новий важливий метод введення взагалі не успадкував фізичну клавіатуру. Друк на склі повністю усуває тактильний зворотний зв'язок, змушуючи програмне забезпечення компенсувати це за допомогою прогнозування тексту та автовиправлення, по суті, перекладаючи частину проблеми точності з ваших пальців на алгоритм, який вгадує, що ви мали на увазі. Друк по пальцях ще більше заглибився в це, перетворивши друкування на безперервний жест, а не на серію окремих натискань, те, що жоден конструктор механічних друкарських машинок 1874 року взагалі не міг би назвати друкуванням.

У всьому цьому легко не помітити, скільки м'язової пам'яті пережило кожен перехід. Досвідчений друкар QWERTY з 1950 року, перенесений у сьогодення, міг сісти за сучасну клавіатуру і, після кількох хвилин адаптації до легшого ходу клавіш, друкувати так само вміло, як і будь-хто, хто навчався на апаратному забезпеченні цього року. Клавіші стали тихішими, машини стали розумнішими, а папір повністю зник, але фундаментальна навичка, що лежала в основі всього цього, майже не змінилася за півтора століття.